?

Log in

Это новая версия поста. Старую я удалил с целью обновления.
Что нужно знать про этот журнал:

Что тут есть: наука и техника, фантастика и просто литература, космос, украинский язык и культура, философские и психологические размышления, видео и картинки, показавшиеся мне интересными, аниме, музыка, какая мне нравится, политика и экономика в моём виденье, лытдыбр и моё худло, сиськи, письки и другие части тела и сексуальные позиции.

Чего тут нет: религиозного мракобесия, ностальгии по крепкой руке, ненависти и пренебрежения по половому, расовому. национальному или религиозному принципу, единственно правильной сексуальной ориентации и образа жизни, политической пропаганды и устаревших норм морали равно как и полной аморальности, равно как и утверждений "все говно" вне зависимости от того, кто назван д`Артаньяном, псевдонаучной хуйни и обязательного соглашательства с мнением большинства или меньшинства.

Комментаторы, которые мне не нравятся первый раз предупреждаются с объяснениями, что именно мне не нравится, второй раз - без объяснений, а третий - просто банятся.

Если вы меня зафрендили, то я обязательно загляну в ваш журнал. Если он мне понравился - френджу.

Матюки в журнале разрешены.

Анонимусы пишут через капчу

Про популяризацію

Багато думав про те, чи повинні популяризацією науки займатися тільки вчені чи ні. Є одна велика проблема. Для того, щоб бути гарним ученим людині потрібні зовсім інші якості, ніж для того, щоб займатися популяризацією. Популяризатору не потрібно вивіряти кожне слово у реченні, щоб не виникало неоднозначності. Навпаки, він вимушений звертатися до знайомих людині образів, і тому допускати неточності. Популяризація - це вміння сильно спрощувати із інімальними втратами.
А ще популяризатору треба забути про "когіто ерго сум". Він каже правду, інакше його ніхто не буде слухати. Так само популяризатор не має права казати "ой, а тут я не спеціаліст", якщо мова іде про суміжну із ним область. Споживачі продукту праці популяризатора частіше за все просто не знають різницю між цитологією та генетикою. Для них це усе відбувається в середині клітини. І у людей є цікава властивість згадувати щось, що вони давно хотіли спитати у найнесподіваніший момент. І вони сподіваються, що лектор їм відповість.
За великим рахунком це значить, що потрібен зовсім інший образ мислення ніж у сумлінного вченого. Звичайно що є такі унікуми, які легко переходять з одного образу до іншого, але вони - велика рідкість і сподіватися, що їх знайдеться достатнь марно.

Tags:







Нещодавно світові ЗМІ облетіла звістка про те, що у найближчої до нас зірки Проксими Центавра знайдено землеподібну планету. Зазвичай сайти з новинами обмежуються із приводу цієї планети тільки короткими повідомленнями. А я вирішив зрозуміти більш докладний огляд того, що там і як із тією планетою.
Read more...Collapse )


До 1915 року люди знати не знали ні про яку Проксиму Центавра, бо її не так і легко побачити навіть у невеликий телескоп. А наступного року ми будемо святкувати ювілей — сто років, як Проксима Центавра виявилася найближчою до нас зіркою. І ось тепер нова сенсація — планета і не якась там, а землеподібна та у “зоні життя”.

Взагалі-то історія  про цю планету розпочалася не тиждень і не три тому. Перші повідомлення про те, що там може бути планета з'явилися ще у лютому 2016 року. Тоді були опубліковані результати вимірювання промневих швидкостей зірки за допомогою HARPS (це спектрограф, встановлений на їхньому 3,6-метровому телескопі), які відбувалися протягом  12 ночей у 2013 році. Тоді невпевнено почали говорити про планету із масою у 1-2 земні на орбіті у 10-20 діб. Щоправда тоді “Перемога” кричати ніхто не  поспішив і було вирішено зайнятися додатковою перевіркою і перевірити результати за допомогою додаткових спостережень.

До серпня про планету  усі забули, аж поки журналісти не проговорилися, що астрономі із Піввденної європейської обсерваторії ось-ось зроблять заяву, що там дійсно щось сенсаційне. І ось 24 серпня астрономи таки визнали: там дійсно є планета. Щоб одразу не виникало питань: чи є фото планети і взагалі як вона  виглядає, розміщу тут ось цей графік. Пік — це і є планета. Це для того, щоб ви розуміли, як мало треба астрономам для щастя. Ті параметри, які вже відомі: маса у 1.3 маси Землі, період обертання у 11.2 доби та відстань від зірки у 0.05 а.о. (7,5 мільйонів кілометрів) є гарним приводом для оптимізму. А тепер вже виявилося, що у результатах дослідження UVES, яке проводилося у 2000-2008 роках, щоправда тоді сигнал «не дотягнув» і на нього не звернули уваги.



Досі невідомі два інших важливих показника: радіус планети та нахил її орбіти. Власне нахил орбіти, тобто як ця орбіта розташована  по відношенню до нас — найголовніше, чого ми про цю планету не знаємо. Справа у тому, що цифра 1.3 маси землі — це нижня оцінка її маси. При масі більше 2 мас Землі  існує вірогідність, що планета являє собою не тверде подібне до Землі тіло, а невеликий газовий гігант. Тож усе ще може виявитися не так добре, як це здається. Та й  узагалі може виявитися, що самої планети все ж не існує у природі. У тій таки системі Альфи Центавра вже відкривали планету, яка зрештою виявилася лише помилкою при спостереженнях.

Але поки що можна не тільки вважати планету існуючою, але і висловити деякі припущення щодо неї. У той час, як усі незрозуміло чому радіють, що планета так близько, найбільш цікавим є не те, що вона зовсім під боком, а те, що вона обертається навколо дуже маленького червоного карлика. Придатність до життя планети у системі червоного карлика взагалі є дуже  суперечливим питанням. Напевно ви вже помітили, що планета має дуже невеликий період обертання навколо зірки. Рік на ній має довжину усього 11 діб. Саме по собі воно нічого. Проксима  у 18 000 разів тьмяніша за Сонце і тому планета  на такій орбіті не тільки не спечеться, але і ще й буде досить прохолодною (“зона життя” для Проксими простягається між орбітами, періоди обертання на яких складають від 3,6 до 13 діб).

Але є одне але. Планета на такій близькій орбіті буде припливно захопленою. Період її обертання навколо своєї вісі буде синхронізований із періодом обертання навколо зірки. Тобто один її бік завжди буде повернутий до зірки, а інший — завжди від неї приблизно так, як  це відбувається із Землею та Місяцем. Через це вважається, що один бік у таких планет завжди розжарений і там завжди полудень, а інший — вкритий льодом і там завжди ніч. Щоправда  автори цих припущень забувають про два такі  важливі фактири як атмосфера та гідросфера. А вони там, судячи із великої маси планети мають бути достатньо потужними, приблизно з тих самих причин, із яких велика суперземля може зрештою перетворитися на аналог Нептуну — вона  збирає із навколишнього простору газ та рідину.

Світовий океан дуже не любить нагріватися нерівномірно. На Землі навіть різниця між нагрівом на у тропіках та на полюсах викликає течії, які можуть тягнутися на  тисячі кілометрів. Із холодних зон у теплі тече холодна вода, із тропіків до арктики — тепла. На Проксимі Б, якщо там  дійсно є потужний океан. Ще меньше здатна до нерівномірного розігріву атмосфера. Варто тільки якійсь її частині розігрітися сильніше, ніж інщим — і ось вже формується циклон, який несе теплу повітряну масу  у віддалені холодні райони. Особливо інтенсивно цей  процес відбувається над океаном, де форуються урагани.

Тож із теплом у Проксими Б усе  має бути не  так  погано. Точніше мало б бути, якби вона не була такою холодною. Хитрі вчені вже встигли побудувати модель клімату на ній, якою ви можете помилуватися нижче.





Як бачите,  тепло досить неслабо розподіляється поверхнею, але світла від зірки не вистачає і навіть на постійно освітленій півкулі є місця,  де температура не  підіймається вище 0 градусів за Цельсієм, тож температури там усе одно досить некомфортні. Крім того неосвітлена частина  планети усе одно буде являти собою пустелю, оскільки фотосинтез там майже неможливий.

Разом із тим  існують аж дві можливості для того, щоб уникнути припливного захоплення. Перша — це великий ексцентриситет орбіти. Вона виходить достатньо витягнутою, через що швидкість руху по орбіті на окремих її ділянках буде то меншою за швидкість обертання навколо вісі, то більшою. Таким чином  сонце все ж буде “зазирати” на темний бік. Нажаль дуже великий ексцентриситет — то не дуже добре для життя, та й ми жодного уявлення про орбіту планети ще не маємо.

Друга можливість — це тісна система і  кілька планет поруч із Проксимою-Б. У цьому випадку планета може бути запертою у резонансі не 1:1, а 2:3 чи якомусь іншому. Поки що ніяких інших планет у системі не спостерігається. Є дуже неясний пік, який відповідає ще одній планеті з періодом обертання близько 60 діб, але то навіть не припущення ще.

Є іще одне дискусійне питання із приводу планет у системі червоного карлика, на яке може дати відповідь Проксима-Б. Як і багато інших червоних карликів Проксима — зірка, що спалахує. В середньому 8 разів за наш рік. Ці спалахи подібні до тих, що відбуваються на нашому Сонці, але значно потужніші. Із приводу того, як вони можуть впливати на життя на планеті також точиться чимало суперечок. Існує думка, що вони  взагалі роблять планету непридатною до життя. З іншого боку магнітосфера у таких планет все ж є. І вона разом зі щильною атмосферою цілком може затримувати увесь надлишок випромінювання. І від тих спалахів навіть може бути користь. Вони можуть викликати “полярні сяйва” які не тільки вкриватимуть усе небо, але і можуть мати достатню потужність для того, щоб зігрівати поверхню і забезпечувати рослини на “нічному” боці світлом.

Як би там не було, а пошукати так звані біомаркери  у спектрі Проксими буде дуже цікаво, та й детальне вивчення планети іншими методами також може принести свої плоди. Наостанок можна  нагадати, що задовго до відкриття, яке так сколихнуло інтернет у Проксими Центавра вже відкривали планету. Було це 1998 року і тоді також результат було отримано за даними спектрографа, але згодом існування планети було спростовано.
</div>

</div>
Текст із приводу фарбування асфальту перед приїздом Порошенка до Харкова.
Оскільки вже виникла така тема, мабуть таки висловлюся із приводу "фарбування асфальту" по пунктах.
1. Захисні фарби для асфальту дійсно існують. Щоправда у нас ці фарби переважно застосовуються у приміщеннях із асфальтобетонною підлогою, а не для асфальту на вулиці. Дорого і жаба не спить. Це достатньо дорогі і складні суміші, які спеціально призначені для захисту асфальту і більше ні для чого, бо крім підвищеної зносостійкості мають також значні показники по зчепленню із асфальтом та шорохуватість, щоб машини і люди на них не ковзали.
2. Існує і інший вид фарб для асфальту. Назвою у нас вони ніяк не виокремлюються і треба читати опис, для чого вони призначені. А призначені вони для нанесення розмітки на дороги. Для суцільного покриття асфальту іх не використовують по-перше через те, що розмітка якось має виділятися, по друге через те, що на збереження коефіцієнту зчеплення ці фарби просто не розраховані, про що знають усі мотоциклісти. Саме такою є фарба MIXON DROM, наведена на одному з фото нижче.
3. Фарба, якою покривають асфальт на відео не відноситься до жодного із цих видів. Це - ПФ115П і вона взагалі НЕ ПРИЗНАЧЕНА для покриття такої поверхні, як асфальт. Тільки для дерева та металу. І має вона одночасно два важливих недоліки: 1) вона можже зробити поверхню слизькою. 2) вона швидко буде витерта ногами та шинами.
4. Зважаючи на характерну технологію нанесення фарби більш вірогідний другий сценарій, бо чогось віддалено схожого на грунтовку на відео не спостерігається, а поверхня асфальту досить-таки брудна.
Тож на відео таки зображена дурість тих, хто такі роботи виконує, а не журналісти не розібралися, що до чого.
Читати даліCollapse )

Рухаючись далі від Юпітера ми досягаємо третього з великих супутників Юпітера і найбільшого супутника  Cонячної системи взагалі — Ганімеду. Його діаметр складає 5268 кілометрів, тобто він більший за Меркурій. Він також пов'язаний із Іо та Європою резонансом, обертаючись навколо Юпітеру за час, що вдвічі перевищує час обертання Європи і вчетверо — Іо.


 
Read more...Collapse )


Те, що Ганімед тільки частково схожий на місяць добре видно по тому, чим насправді є одна із найвизначніших деталей його рельєфу: область Галілея. На перший погляд ця кругла темна пляма біля північного полюсу Ганімеда здається величезним ударним кратером, аналогічним до місячних морів. Але насправді це навпаки фрагмент тої поверхні, яка існувала на Ганімеді у часи, коли він тільки сформувався. Навколо цього фрагменту утворилися нерівності рельєфу, а саму область розкреслили невеликі хребти висотою до 100 метрів.


</span></span>
На превеликий жаль на поверхні Ганімеду немає таких широких тріщин, як на Європі, бо можливо, що його підземний світ не менш цікавий, ніж у неї. Передбачається, що під льодовою поверхнею також може існувати океан глибиною до ста кілометрів



 Каллісто, четвертий великий супутник Юпітера можна вважати одним з найнезнаменітіших об’єктів Сонячної системи. Сам по собі він був би досить цікавим об'єктом, якби не три його сусіди, кожен із яких є яскравим і популярним об'єктом. Каллісто має діаметр у 4800 кілометрів, тобто майже такого ж розміру, як і Меркурій. Це третій за розміром супутник у Сонячній системі. На відміну від трьох інших великих супутників Каллісто хоч і обертається синхронно навколо своєї вісі та Юпітера, але при цьому період її обертання не утворює резонансу із іншими супутниками, а орбіта майже кругова. Внаслідок цього надра Каллісто недиференційовані і увесь супутник має більш-менш рівномірний склад. Коли дивишся на всіяну чіткими кратерами поверхню Каллісто, то вона справляє враження такого ж каменю, як і поверхня Місяця або Меркурію. Насправді ж більш ніж наполовину складається з криги. Її тут у відсотковому відношенні більше, ніж на будь-якому іншому супутнику Юпітера. Більше того. Саме на цьому супутнику космічні апарати виявили сліди вуглеводнів, зокрема вуглекислий газ.



 Найбільш цікаві деталі поверхні Каллісто — це величезні ударні басеїни Вальгала і Асгард, оточені кільцевими структурами, що тягнуться на сотні кілометрів. Уявіть собі амфітеатр, у якому б легко помістилася Україна. Це і буде Вальгалла.




Взагалі Каллісто цікава саме тим, що вона не має тих особливостей, які притаманні іншим супутникам Юпітера. Це просто куля із суміші каміння та льоду, яка не знала ані розігріву надер, ані вулканізму, ані розтріскування поверхні. Але на ній інтенсивно іде інший цікавий процес — ерозія. Якщо на приклад на Ганімеді кратер не був зтертий катастрофічними процесами таяння криги, то він буде руйнуватися вкрай повільно, залишаючись чітким багато мільйонів років. На Каллісто ж, де іде інтенсивний процес сублімації льоду ( тобто його прямого переходу із твердого стану у газоподібний навіть відносно молоді кратери вже сильно зруйновані.




Зрештою можна подивитися на усі чотири супутника разом і виявити загальні закономірності. Чим ближчий супутник до Юпітера, тим більше припливні сили розігрівають його надра і тим менше на ньому води. На Іо ці сили настільки великі, що навіть майже повна відсутність води не заважає поверхні кулі перейти у рухливий стан і формує дійсно унікальні умови. На Європі відбуваються схожі процеси, тільки тут припливна сила діє на воду і кригу, а не на силікатні породи. Ганімед міг би бути схожим на величезну Європу, але припливні сили впливають на нього занадто слабо для того, щоб його крижана кора залишалася у розтрісканому стані, хоча очевидно, що у якийсь період часу так і було. Каллісто — остання стадія, коли  гравітації не вистачає сили навіть для того, щоб відділити каміння від криги, а тільки на те, щоб Юпітер постійно висів лише над однією півкулею супутника. Чотири геть несхожих один на одний світи, що утворилися із одного й того самого матеріалу за допомогою одних і тих самих сил.


 


 


 

</div>
Юпітер — це не тільки найбільша планета Сонячної системи з бурхливою атмосферою і потужним магнітним полем, а ще і модель планетної системи у мініатюрі. На сьогоднішній день відомо 67 його супутників, чотири найбільші з яких можна вважати окремими світами. І справа не лише у тому, що це достатньо великі об'єкти, і в тому, що на них можливе існування життя. Просто кожен із них має настільки індивідуальний вигляд, що навіть не віриться, що усі вони сформувалися з одного і того ж газопилового диску, який колись існував навколо новонародженого Юпітеру і розділені відстанню, порівнюваною із відстанню між Землею та Місяцем.

Read more...Collapse )</span></span>


Внаслідок цих процесів на супутнику, що лише трохи більший за Місяць ідуть інтенсивні вулканічні процеси. На Іо існує безліч вулканів, деякі із яких нагадують земні, а деякі не мають аналогів у нас. Найдивовижніше у поверхні Іо — це те, що на ній майже відсутні кратери — потоки лави та розплавленої сірки постійно формують новий ландшафт. Якщо тут і є якісь кратери — то це кратери вулканів. Найпомітніший вулкан на Іо називається Пеле, на честь полінезіської богині вулканів. Його добре видно навіть на знімках супутника, зроблених здалека. Велике червоне кільце із нерівними краями — це і є Пеле, який постійно викидає із себе сірку, що формує кільце навколо нього. Біля Пеле знаходиться величезна столова гора, названа плато Дунай.




Столові гори — це взагалі одна із найбільш розповсюджених деталей поверхні Іо. Вони утворюються внаслідок постійних розломів кори. Якби ми опинилися на поверхні плато Дунай, то перше, що кинулося б нам у вічі, це пейзаж у вісь відтінках жовтого кольору: від майже сірого, до помаранчевого. Наступним мав би бути величезний Юпітер, що висить над горизонтом. Висить він там постійно, бо обертання Іо навколо своєї осі синхронізоване із обертанням навколо планети. Але видно його далеко не завжди, бо небо частково закрите величезним  вулканічним викидом із Пеле, що завдяки невисокій силі тяжіння підіймається на висоту 300 кілометрів над поверхнею, а завширшки він 1200 кілометрів.




Якщо ви підійдете до краю плато, то побачите, що воно являє собою урвище висотою 2-3 кілометри, а дну каньону завширшки у 20 кілометрів тече розплавлена сірка. Якщо ж піти вздовж цього каньону на північ, то можна через деякий час дістатися самого кратеру Пеле. Це діра у поверхні розміром 30 кілометрів, на дні якої знаходяться лавові озера.




А якщо обійти кратер, то з іншого його боку можна побачити великий гірський масив. Найвища точка цього масиву зветься Південною Боосавлою і є однією із найвищих гір у Сонячній Системі. Вона має висоту у 18 кілометрів, тобто вдвічі вища за Джомолунгму. При цьому, на відміну, наприклад, від надзвичайно похилого Олімпу на Марсі це дійсно шпилеподібний пік, утворений зіткненням двох шматків розтрісканої кори супутника.




Що цікаво, Пеле не є найбільшим вулканом на Іо. Просто він надзвичайно активний.. Найбільший вулкан — патера Локі, що має діаметр більше 200 кілометрів. Це достатньо оманливий вулкан. Зазвичай лавові озера на його дні вкриті шаром затверділої лави. Але час від часу потік тепла із надер Іо зростає удесятеро і тоді шар починає плавитися.
Іо виглядає справжнім пеклом і тонка атмосфера з діоксиду сірки тільки доповнює цю картину. Однак насправді це пекло заморожене. І там, де вулканічної діяльності немає, температура падає значно нижче нуля, про що красномовно свідчить існування окремих “кишень” із кригою.




 


Від Іо варто перейти до Європи, другого по відстані від Юпітеру супутника. Зазвичай, коли говорять про “крижані супутники Юпітера”, то мають на увазі у першу чергу саме її. Це найменший із великих супутників Юпітера. Він навіть трохи менший за Місяць. Європа знаходиться на такій відстані від газового гіганта, на якій збереглася вода. Саме тому на перший погляд цей супутник виглядає повною протилежністю Іо. Замість потоків лави і кольорових плям від вулканів ми спостерігаємо гладеньку крижану кулю, єдиною деталлю поверхні якої є величезні тріщини. Навіть тонкий шар атмосфери тут сповнений не оксидом сірки, а киснем та водяною парою. Насправді ж води на Європі менше, ніж на Ганімеді та Каллісто, а за густиною цей супутник цілком порівнюваний із Землею. Та й вирівнювання його поверхні, яке так кидається у вічі має приблизно ту ж саму природу, що і на Іо.



Європа знаходиться у резонансі із Іо і період її обертання рівно удвічі більший, ніж у її вулканічної сусідки. Невеликого ексцентриситету орбіти достатньо для того, щоб супутник деформувався, а його надра розігрівалися. Щоправда на відміну від Іо на Європі плавляться та тріскаються не силікати і сірка, а крига. Крига — достатньо пластичний матеріал, тож цих процесів достатньо для того, щоб із часом усі кратери на поверхні згладжувалися. Як точно це відбувається поки що невідомо, але все вказує на те, що крига на поверхні Європи достатньо молода.
 



Якщо ж ми вирішимо спуститися на поверхню Європи, то краще за все це зробити у район однієї із найбільших тріщин. Те, що виглядає на знімках системою тонких ліній насправді є величезними крижаними проваллями, ширина яких може досягати 20 кілометрів, а краї мають нерівний і хаотичний характер і часто вкриті поперечними тріщинами. Самі по собі тріщини — це вікно до одного із потенційно найцікавіших місць Європи — її підповерхневого світу. Точно це поки що не встановлено, але наявність магнітного поля, поведінка льоду а також численні викиди рідини та газу вказують на те, що під поверхнею Європи може ховатися океан, за деякими оцінками вдвічі більший за об'ємом, ніж океан Землі. І саме на цей океан люди сподіваються найбільше, як на можливе місце існування позаземного життя у нашій зоряній системі. Можливо навіть десь там у глибинах супутника існують навіть багатоклітинні організми зі складною поведінкою. Але стоячи на краю тріщини ви ніколи їх не побачите. Справа у тому, що навіть за найоптимістичнішими оцінками товщина крижаної кори Європи складає кілька кілометрів. Тож, вглядаючись у такий розлом, можна побачити тільки загадкову темну безодню.
 




Але на поверхні Європи можна побачити немало інших цікавих речей. Наприклад тут можна помилуватися свідоцтвом того, що тріщини у крижаній корі супутника — річ вкрай недовговічна. Із часом вони закриваються і на їхньому місці залишається тільки пара паралельних хребтів висотою у декілька десятків метрів.




Крім того, на поверхні Європи можна спостерігати зовсім вже фантастичні пейзажі. Мова іде про своєрідну деталь рельєфу, яка зветься “хаос”. Являє вона собою зони, де дрібні тріщини перетинаються дійсно хаотичним чином, утворюючи своєрідний лабіринт. Утворюються вони внаслідок багаторазового плавлення та замерзання льоду. Найбільший із хаосів Європи — Конамарський, що має діаметр 144 кілометри.




 


(Далі буде...)

</div></div>


Давайте я спробую повернутися до практики спростування усіляких міфів, що ширяться інтернетом. Не знаю, чи буде це актуально для вас, але я хочу поговорити про одну пісню, яку інколи видають зовсім не за те, чим вона насправді є.





Починається ця історія у 1929 році із двох хлопців-бретонців Жана-Бернара та Жана-Марі Прима. БретОнців не слід плутати з бритАнцями — це такий кельтомовний народ у Франції. Жан-Бернар та Жан-Марі були селянами і спекотного літа разом із іншими своїми родичами збирали яблука. Яблука були дуже важливими для бретонців не тому, що вони любили ними похрустіти, а тому, що із них виготовляють сидр, який дуже весело пити потім цілий рік. Тож, невдовзі після того, як остання бочка була наповнена тим, що потім перетвориться на сидр хлопці вигадали веселу пісеньку про те, як важко їм працювалося і як весело їм тепер буде пити. Пісенька дуже сподобалася іншим бретонцям і тому широко поширилася між ними під назвою “Ev chitr`ta Laou!”, тобто “Пий сидр Лоу!”. Декілька десятиліть ця пісня залишалася суто народною і за межами Бретані про неї ніхто (крім фольклористів) не чув аж поки бретонський музикант Алан Стівел не зробив запис її обробки, яка і стала відомою у світі. За наступні три десятиліття різні групи виконали із два десятки обробок цієї пісні різними мовами. Найвідомішими, якщо дивитися на світ взагалі із них слід вважати All For One (2003) від Blackmore`s Night та How much is the Fish (1998) від Scooter.




Але найдивовижніший поворот у долі пісеньки про збирання врожаю та пиятику з його приводу стався у російському інтернеті. Одними із найперших виконавців “Ev chitr`ta Laou!” були голландський гурт Bots та німецький Oktoberklub. Виконані ними німецькомовні варіанти пісні називаються відповідно Zeven dagen lang та Was wollen wir trinken. Саме ыз останньою і сталася дивовижна метаморфоза. Хтось у Росії вирішив, що ця невинна застольна пісенька є гімном Люфтваффе часів Другої світової і наклав її на відповідний відеоряд. А люди узяли та й повірили. Хтось кричить, що дійсно крута героїчна пісня, а хтось абсолютно щиро непокоїться про відродження фашизму. І були б то лише росіяни. Легко можна знайти і кілька кліпів, явно зроблених українцями. Пр цьому рівень маразм тільки зростає. Я не знаю, яким тугим на вухо треба бути, щоб у мелодії застольної пісні почути навіть не гімн, а марш, але так сталося. До речі марш Люфтваффе дійсно існував і з ним пов'язана окрема цікава історія, але про нього я зараз не буду.




Просто дивовижно, скільки людей версію із гімном сприйняли серйозно. Особливо веселить те, що Oktoberklub, пісню якої і видають за “нацистський марш” взагалі-то була групою соціалістичного спрямування. А ті, до кого таки дійшло, що то неправда почали вигадувати власні цікаві варіанти. Наприклад ходить версія, що Ev chitr`ta Laou! - то похідний гімн Ірландської республіканської армії і деякі упороті навіть починають кричати, що розміщувати цю пісеньку — значить підтримувати тероризм. Але найцікавіше, що розповідають про цю пісню — це те, що вона старовинна, їй не одне століття і у всіх народів є її варіанти. Але цих варіантів просто не існує. Плутанина виникає через те, що один із британських варіантів являє собою накладання на оригінальну музику слів старовинної англійської пісні “Wille`s Lady” яка дійсно має не одне століття історії.




Ну і наостанок розміщу тут “канонічний” тепер варіант “гімну люфтваффе”. Ця версыя цікава не тільки тим, що воно названо маршем, але і дивовижою конструкцією “люфтваффе сс”. Ось чесно, я не настільки добре знаю історію, щоб однозначно сказати, як би відреагували льотчики люфтваффе, якби їм хтось сказав, що вони належать до СС. Можливо вони одразу б почали бити цю людину тим, що попадеться під руку, а можливо просто сказали б, що цьому хлопцю сидру більше не наливати...


 






Друге - це моя лекція на 15х4 про дисперсні системи. Не сказати, щоб щось видатне, але сподіваюся, що комусь сподобається.
Схоже, що я дещо заборгував. Перше - це моя лекція про космічні кораблі. Дуже складна лекція, перш за все - для мене. Стільки слайдів, які я малював власноруч у мене не було ще ніде. Ну і година питань - це те дуже круто.


Profile

С макаками
a_burlaka
a_burlaka

Latest Month

October 2016
S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Tags

Syndicate

RSS Atom
Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!
Powered by LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow